Опубликовано:
22 ноября 2017

Чому ми допомагаємо іншим?

Марта Приріз Инсайды 22 ноября 2017 Читать: 16 мин Просмотры: 357

“А як ти взагалі встигаєш поспати?”, “Ти ще працюєш чи лише волонтериш?”. Про таке досі часто питають мене малознайомі люди. Міф про те, що волонтер(к)ами стають виключно школярі та студенти досі існує, хоча зараз можливо поєднати працю та волонтерську діяльність одночасно.

У мене теж так. Працюю в благодійній організації, пишу статті, а одночасно — відвідую громадські фестивалі чи заходи, де потребують допомоги. А вільний час проводжу в громадських організаціях, де допомагаю працювати з дітьми та підлітками, писати статті чи обдумувати концепції.

В Україні, як у світі, дедалі частіше до волонтерського руху долучаються фахівці, науковці, бізнесмени. Хтось хоче зробити добро, інші – ганяються за ще одним рядком в резюме, треті – прагнуть знайти однодумців чи друзів. Є і ті, хто покращує свої навички завдяки волонтерству. Наприклад, вчиться спілкуватися з людьми чи керувати проектами.

Для когось волонтерство стало таким звичним способом життя як ходіння на роботу чи чаювання з друзями по п’ятницях.

Пропоную Вам дізнатися, з чого розпочинався волонтерський шлях тих людей, які роблять добрі справи впродовж багатьох років. Частину з них ви точно зустрічали на заходах в різних містах України. То що взагалі спонукає допомагати іншим та ставати волонтер(к)ами? 

Євгенія Драч

Зоозахисниця, волонтерка Фонду “Таблеточки”, Фонду “Кото-Ярмарок”, ініціативи “Хочу собаку”

Євгенія Драч. Фото взято з приватного архіву Євгенії Драч.

Я не вирішувала бути волонтеркою. Я завжди любила тварин і не могла пройти повз покинутих собачат чи кошенят. Згодом виявилося, що це — волонтерство.

Декілька років тому я почала допомагати Фонду “Таблеточки”. Цю роботу з гордістю можу назвати своїм першим усвідомленим волонтерством.

Волонтерство навчило мене бути більш терплячою, співпрацювати з людьми, бути організованою та відповідальною. Воно навчає мене висловлювати свої думки доступно та зрозуміло.
Я стала більш усвідомленою. Прийшло розуміння того, що все робиться руками людей — і погане, і добре. І в наших силах змінити світ на такий, як ми захочемо.

Анна Довгопол

Координаторка програми “Гендерна демократія” Фонду ім. Г. Бьолля в Україні (Київ)

Анна Довгопол. Фото взято з приватного архіву Анни Довгопол.

Моє знайомство з волонтерством і взагалі громадським сектором сталося, коли я була на другому курсі, мені було 17 років. Я вчилася у звичайній школі, поступила на факультет лінгвістики в КПІ і нічого не чула про існування третього сектору. Думала, буду собі перекладачкою, як вивчусь. Але на початку другого курсу познайомилася і подружилася з дівчиною, яка вчилася за програмою FSA FLEX в США і завдяки ній була знайома і з активісткою діяльністю, волонтерством і громадською роботою. Вона затягла мене на ярмарку волонтерства, яку проводив Ресурсний Центр ГУРТ, це був 1998 рік. На той час про волонтерство не говорили публічно, і це не було трендом. І подруга вмовила мене записатися волонтеркою в ГУРТ – робити переклади з англійської, допомагати волонтерці Корпусу Миру, яка тоді працювала у них. Я тоді зовсім не могла зрозуміти, навіщо працювати на когось без грошей, але подруга переконала, що це добре для резюме та напрацювання досвіду.

Це волонтерство потім змінило моє життя. По-перше, мене захопила нова цікава діяльність, по-суті, це було моє перше місце роботи. Я мала нагоду спілкуватися англійською з американкою, говорити на цікаві теми, а це в той час було рідкістю. Завдяки досвіду волонтерства я виграла конкурс на програму обмінів FSA Undergraduate і навчалася рік в університеті США. Ну і найголовніше, це змінило мій фокус уваги назавжди – оскільки робота з того часу для мене мусила бути суспільно значимою, інакше вона втрачала будь-яку цінність. Я ніколи не працювала у комерційних організаціях, мене захоплювало і досі захоплює робити щось, що робить світ трішки справедливішим.

З того часу я мала великий досвід роботи (як оплачуваної так і волонтерської) у громадських організаціях, що займалися питаннями жінок та ЛГБТ. Зараз я працюю координаторкою гендерної програми Фонду ім. Г. Бьолля в Україні, і мені важко відділити роботу від волонтерства, адже я роблю інколи щось поза своїми основними обов’язками, тому що вважаю це важливим.

Досвід волонтерства раджу всім – навіть найменший, головне відчути, наскільки в діяльності важливий результат, а не отримана винагорода. І повірте, відчуття від того, що ви змінюєте чиїсь життя на краще, дає крила.

Не буду радити організації для волонтерського досвіду, тому це питання власних інтересів. Головне, щоб ви горіли тим, що ви робите.

Марія Артеменко

Засновниця Школи волонтерів і БФ «Клуб Добродіїв» (Київ)

Марія Артеменко. Фото взято з приватного архіву Марії Артеменко.

У мене не було моменту прийняття рішення стати волонтеркою. Я потрапила в дитяче відділення інституту раку за збігом обставин. Там зустрілась зі смертю в обличчя і усвідомила, що ми прийшли в цей світ створювати, а не споживати. З того моменту і почався мій довгий шлях у добрих справах.

Волонтерство не просто змінило мене, а стало важливою частиною мого життя. Я активно волонтерила під час Євромайдану і допомагала дітям переселенців. Через пару років заснувала Благодійний фонд «Клуб Добродіїв» який опікується дитячими будинками в Київській області.

«Клуб Добродіїв» пропагує ідею проти жалості, адже сиротам потрібні знання, навички і можливості, а не співчуття. Окремим напрямом діяльності є здійснення найзаповітніших мрій сиріт. Ми реалізували більше десятка освітніх програм, мотивуючи дітей до пізнання і розширення світогляду. Наші головні цінності — це відповідальність за результат, новаторство і позитивний підхід до волонтерства. Співпрацюємо з багатьма організаціями, зокрема, з Патрульною поліцією України, PepsiCo Україна, лабораторією дитячих свят і наукових розваг «Весела наука», медичним центром ADONIS, видавництвом «Art books», зірками і лідерами, які з надихаючими лекціями відвідують дитячі будинки. Список добрих організацій і людей постійно поповнюється.

Капа Гретен

Волонтерка, зеровейстерка (Львів-Луцьк) волонтерка в Луцькому зоопарку

Капа Гретен. Фото взято з приватного архіву Капи Гретен.

Я стала волонтеркою, тому що мені хотілося здобути новий досвід та спробувати, як це взагалі — бути волонтеркою.
Перше волонтерство складно пригадати. Здається, в притулку для тварин. Я тоді ще вчилася в школі. Тоді, власне, слово “волонтерство” ще не вживали, просто ми приходили допомогти.

Завдяки волонтерській діяльності я стала добріша та щасливіша. А ще: прийшло усвідомлення, що і один в полі — воїн. Що не треба чекати, поки хтось щось почне робити, коли ти можеш почати сама. Словом, альтруїзм прокинувся.

Алла Тимошенко

Мрійниця і обожнювачка гір (Київ) волонтерка групи “Едем к детям”

Алла Тимошенко. Фото взято з приватного архіву Алли Тимошенко.

Я не можу сказати, що заслуговую називати себе волонтером, так як є люди, які значно більше піклуються про наш світ. Проте з дитинства хотілось бути місіонером і допомагати тим, хто цього потребує. Є чудовий принцип волонтерства, який мені, безумовно, дуже імпонує: щоб самовіддано присвятити своє життя іншим, спершу необхідно пізнати себе і прийняти справжнім, самовдосконалюватись. Волонтерсто не може бути показовим і це не фан для галочки. Можна бути волонтером сам по собі: влаштовувати прибирання заповідних територій в своєму регіоні, бути соціально-відкритим до людей з інвалідністю і сприяти покращенню їх життя, цікавитись сучасниками мистецтва і підтримувати їх і т.д.

Непереборне бажання змінити все і всіх – це уникнення самого себе. І якби не було гірко, але в усьому має бути рівновага, тому глобальні проблеми з якими бореться людство знищити неможливо, але запобігти катастрофічних наслідків, змінити людські вбивчі звички і застарілі методи взаємовідносин – ось про що йде мова. Кожен, хто хоч раз волонтерив обирає сферу, яка його цікавить і співвідносить рівень своєї компетентності. Для мене пріоритетні: культура і екологія, тому час від часу звертаю увагу на проекти саме з цим профілем і приєднуюсь до руху.

Ще з часів школи я долучалась до всеможливих суботників, допомоги пенсіонерам, організацій свят міського значення, але це було тимчасово і відчути справжній дух волонтерства не вдавалось. В старших класах я долучилась до місцевої телерадіокомпанії, де протягом 2 років на добровільних засадах була ведучою дитячих та юнацьких телепрограм. В студентські роки переломним моментом стало волонтерство в БО «Фонд розвитку та підтримки молодого мистецтва України Слави Фролової». Саме тут я отримала досвід, який застосовую в роботі, а також зрозуміла наскільки сильною може бути ідея, щоб об’єднувати людей задля змін в культурному житті країни. На початку ми займались популяризацією образотворчого мистецтва, але пізніше виник соціальний мультидисциплінарний проект «Арт-Пікнік Слави Фролової», де були задіяні всі види мистецтва, освіта, спорт, дозвілля і добрі справи.

Волонтер – це не просто охочий до чогось нового, це відповідальність за свої вчинки: пообіцяв чи взявся за справу, то доведи її до завершення. Винагорода не оцінюється грошовим еквівалентом, але задоволення від процесу та отриманого результату в рази більша. Якщо я долучаюсь до збиру одягу чи необхідного малозабезпеченим сім’ям, дітям-сиротам, то це впершу чергу гартує мою терпимість, коригує комунікабельність, збільшує довіру. Якщо я беру участь в екологічних проектах чи акціях, то це заохочує мене отримувати більше знань і робити вибір на користь планети, а не своїх потреб. Кожен раз, коли я роблю щось за покликом душі, стаю сильнішою, ширше дивлюсь на світ і зустрічаю неймовірних людей. Я мала нагоду бути по різні боки волонтерства, так як була і сама волонтеркою і організовувала пошук волонтерів. В усьому є свої плюси, якщо свідомо відповісти на питання – навіщо це мені?

Мені дуже подобається місія добра від «Лікарняні клоуни», тому якщо ви любите дітей – варто спробувати. Звісно, побути волонтером на Арт-Пікніку Слави Фролової і відкрити для себе величезну кількість можливостей. Стати другом і помічником в притулку для бездомних тварин «Сіріус», знайти дитячий заклад, сім’ю чи людей, які опинились в тяжкій життєвій ситуації і стати тьютором для них, побути волонтером на ОМКФ.

Олена Юрійчук

Аспірантка, журналістка (Львів), волонтерка в організації «Молодь за мир»

Олена Юрійчук. Фото взято з приватного архіву Олени Юрійчук.

Волонтерство в мене почалося з цікавості — і спонука, і причина:) Серйозно, мій перший досвід — це волонтерство на «Форумі видавців», коли я дуже хотіла побачити не лише неймовірну подію, але й долучитись до її створення, зрозуміти, як все відбувається, поспілкуватися з авторами, видавцями, отримати якісь корисні уроки.

Відлік своєї волонтерської діяльності я, все-таки, розпочинаю зі знайомства з організацією «Молодь за мир». З цими неймовірними людьми мене звів випадок. Дуже хотіла потрапити на форум у Краків та Освенцим, побачити концтабори, поспілкуватися з тими, хто вижив після жахіть Другої світової. Знайшла в мережі номер, подзвонила і вже за кілька годин виявила себе біля десятка дуже захоплених і чудових людей: школярів, студентів, людей, які мають багато власних справ, клопотів, роботу, родину… Вони складали гарячу їжу, робили бутерброди, причому за власні кошти, і все це заради того, щоб нагодувати бідних та бездомних.

Після того, як стала волонтеркою, я перестала ділити людей. В перший же день, коли ми були з бідними біля церкви св. Андрія у Львові, повз проходили дівчата, мабуть, студентки першого курсу, або ж вони взагалі були школярками. Побачили гурт бездомних (розумієш, не найкраще одягнуті, дуже втомлені, сумні) і стали, щоб зробити на їх фоні селфі, показати розчепірені пальці, посміятися з них. Досі жалію, що не підійшла до цих дівчат, що не сказала: «Не робіть цього». Ми саме молились з бідними і я побоялась починати скандал, сварку. Втім, моя малодушність стала мені уроком. Не можна ділити людей на бідних чи багатих. Тих, що мають дім, а значить, вони чудові, чисті, розумні і мають право якоїсь переваги, а ті, що не мають, де мешкати, дурні, потребують лише алкоголю і «самі винні у своїх бідах». Або за кольором шкіри, походженням, національністю, статусом… Список довгий, але саме активне волонтерство з «Молодь за мир», коли ти не просто сидиш вдома і о, скину сотку на карточку якійсь організації, відправлю старі капці чи іграшки в дитбудинок і я хороша і чудова, я «волонтерка», змусили мене відмовитись від категоричних суджень, навчило толерантності (таке гарне і довге слово, яке означає терпимість до того, що ти не розумієш, не сприймаєш).

Волонтерство вчить бути доброю, толерантною і чуйною. Цього неможливо навчитися з відстані. Це все досвід, який отримується лише з активними діями і дуже змінює світ – власний і навколо.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

logo-popup

Заполните, пожалуйста, поле

Заполните, пожалуйста, поле

Заполните, пожалуйста, поле